Iменниковi деривати чоловiчого роду в "Матерiалах до словника..." Е. Тимченка — страница 7

  • Просмотров 10112
  • Скачиваний 65
  • Размер файла 129
    Кб

словотвірної будови слов’янських особових назв першим підійшов учений Ф.Міклошич у праці «Die Bildung der slavischen Personennamen». У названій праці Ф.Міклошич розглядає творення простих слов’янських особових назв і дає перелік суфіксів, за допомогою яких вони утворюються; творення складних особових назв, зважаючи на частини мови, які можуть входити в склад першого або другого компонента особової назви; форму сполучення обох компонентів

складної особової назви; синтаксичне взаємовідношення двох компонентів складного слова; порядок компонентів у складній особовій назві; він подає також алфавітний перелік основ, від яких утворюються слов’янські імена людей. Праця Ф.Міклошича і тепер не втратила своєї наукової цінності, і всі пізніші дослідження слов’янської ономастики більшою чи меншою мірою спираються на неї. Недоліком цієї праці можна вважати лише

неповноту наведеного автором слов’янського матеріалу, взятого тільки з болгарської, сербської, російської, чеської і польської мов. До того ж, Ф.Міклошичу не був ще відомий зв'язок між так званими простими і складними особовими назвами, який довів пізніше А.Фік. Тому думка Ф.Міклошича відносно переважання слов’янських особових назв з однією основою потребує корективів. Історичний словотвір української мови досліджує

численні й різноманітні історичні зміни словотворчих одиниць слова, закономірності збереження та зміни будови, вживання і функцій словотворчих одиниць у їх історії. Панівним типом творення іменників в період XV – к.XVII ст. був морфологічний тип словотворення, представлений в мові усіма своїми різновидами. Для пізнання мови української народності XV-к.XVIIст. виняткове значення має також історична лексикографія, яка відіграла

важливу роль у розвитку словотворення української літературної мови. Величезний внесок зробила праця Є.Тимченка «Материалы для словаря письменной и книжной южнорусской речи XV-XVIIІ вв.». Часу для збирання й опрацювання староукраїнської лексики в Є.Тимченка було мало. Та незважаючи на це, автор на 1904р. уклав словник, котрий налічував приблизно 12-13 тисяч статей. Машинопис словника, що налічує 2048 сторінок, нині зберігається в

бібліотеці Інституту мовознавства імені О.О.Потебні й Інституту української мови НАН України. Джерельною базою його були 60 тисяч карток-контекстів, вибраних із 34 пам’яток української мови XV-XVIIІ ст. О.Шахматов справедливо критикував не дуже чіткі принципи диференційного підбору реєстрових слів, орфографічне осмислення вокабул. Учений підкреслив: «Ми думаємо, що Словник виграв би, коли б зареєстрував взагалі всі слова